Київська «Оболонь» - єдина команда Прем’єр-ліги, яка у 16 турах нинішнього чемпіонату жодного разу не зіграла у нічию. А ще «пивовари» особливі тим, що у команді фактично немає легіонера, за винятком білоруса Андрєя Варанкова та молдованина Віктора Комльонка. Отже, не викликає подиву той факт, що чисельність прихильників та вболівальників «Оболоні» завдяки цим двом факторам останнім часом значно зросла. Та й гру, особливо вдома, команда демонструє привабливу.

 

 

Я думаю – так. Адже це спорт, а в спорті всі хочуть перемагати.

 

 

Ні. Це футбол, а в ньому може трапитись все, що завгодно. Тим паче, «Оболонь» зараз перебуває у якомусь вакуумі. Не відомо, що буде з орендованими футболістами. Не відомо, як вплине відхід із команди Юрія Максимова..

 

 

Ті ж, що і на початку сезону. А саме – збереження прописки.. Чому було поставлено саме таке завдання? Перш за все, ми - молода команда, у нас був молодий тренер, і для початку треба створити команду і лише потім замахуватись на щось більше. Тішить. Що «Оболонь» грає у красивий футбол. Який подобається нашим уболівальникам. Щоправда, здебільшого це стосується домашніх матчів.

 

Восьме місце сприймається багатьма як заслуга Максимова.

 

Не лише його. Всіх,хто причетний до команди. Навіть наші уболівальники допомоги нам піднятись до того місця, на якому ми перебуваємо.

 

Відхід Максимова – трагедія для «Оболоні»?

 

Трагедія – це голосно сказано. Це неприємний момент. Він створив команду. Хлопці зігралися, добре розуміють один одного, тактично підковані краще. Тепер новому наставнику потрібен час, щоб призвичаїтись до «Оболоні».

 

 

Ні. Знаю те, що і ви. У пресі час від часу фігурують прізвища, але ж це лише чутки.

 

 

Безумовно. В принципі, всі хлопці молоді, амбітні і кожний по своєму допомагає нам.

 

 

Так. Цей фактор додає нам впевненості і доводить, що не перевелись в Україні футболісти. Ми в таблиці вище тих команд, в яких чимало легіонерів, за яких платять неймовірні гроші. На нашому прикладі можна запитати: «Навіщо?». Приємно, що команда розвиває український футбол.

 

 

Та начебто і не спостерігається таких. Хоча на: ми погано граємо на виїзді.

 

 

Їх було кілька. Найяскравіший – в Харкові, на відкритті «Металіст Арени». Заповнений вщерть стадіон, чимала кількість високо посадовців, атмосфера – і ми перемагаємо. А за змістом гри, найкращий поєдинок ми провели проти донецького «Металурга».

 

 

Не він єдиний. Неприємні спогади залишились від зустрічей із «Закарпаттям» та «Кривбасом». Про «Зорю» я промовчу, там взагалі щось незрозуміле відбувалось.

 

 

«Донбас Арена». Стадіон повністю футбольний, неймовірна акустика, аналогів в Україні немає.

 

 

Авжеж ні. Кому буде до вподоби бути першим запасним? Але що вдієш. Так вирішував тренер. Моя справа – виконувати його наказ. Ніхто не застрахований від такої долі.

 

 

Про себе нічого казати не буду,нехай оцінюють ті, кому це належить. А команді поставлю шістку: було чимало матчів на виїзді, де ми відіграли відверто погано.